АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ І СУЧАСНА НАУКА: ТЕОЛОГІЯ, ФІЛОСОФІЯ, НАУКА. АМПЛІФІКАЦІЯ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

Анотація

У статті досліджується проблема впливу античної філософії на різноманітні галузі сучасних наук через призму доктрин таких значимих філософів античного часу як Платон, Аристотель, Галілей, Стагирит, Гераклід та Парменід. Не зважаючи на суперечки та взаємну критику в свій час, праці більшості філософів мають спільні корені та кожна з них є неоцінимим підґрунтям для розвитку сучасної науки та філософії тощо. Автор стверджує, що початок розвитку сучасної науки  поклав Г.Галілей, відкривши, тісно пов’язаний з «принципом єдиного» Парменіда, «принцип інерції». У своєму відкритті Галілей опирався на праці Платону, який не лише задав поштовх філософії епікурейців, стоїків, академіків, скептиків і неоплатоників, але й вплинув на весь подальший розвиток філософії до наших днів та створив глибоку і оригінальну фізичну концепцію числа. Але й вплинув на весь подальший розвиток філософії до наших днів та створив глибоку і оригінальну фізичнуконцепціючисла. Також зауважується велика значимість робот Геракліту, який через домінування позитивістськи-прагматичного світогляду філософії не був визнаний в свій час, але надав поштовх до розвитку природознавчих наук сучасності. Пермінід в свою чергу був першим лінгвістичним філософом та його вклад у розвиток сучасних мов важко переоцінити. Автори акцентують увагу на тому, що античне вчення про розум знайшло своє практичне застосування в таких важливих сучасних концепціях як вдосконалення душі за допомогою освіти і виховання або пошуку персонального блага - етиці, визначенні колективного блага – політиці, знаходженні справедливості – у праві. За Пржеленським, теологія виникає з прагнення систематизувати знання, отримані з догматів віровчення. Святе Писання виникло в ситуації, де закони логіки не мали ніякої сили, і Старий, і Новий заповіти були дані тим, хто жив в дотеоретіческой світі, де заборона на протиріччя не має сенсу. У статті досліджуються спільні риси та корені у працях усіх зауважених філософів античності та виявляють, що їх пізнання та набутки не могли буди використані у той час у повну силу через повну домінацію теоцентризму. Незважаючи на це, вказується що класична модель науки сформувалася під впливом інтелектуального, політичного та правового життя античності, яке ґрунтувалося на загальній ідеї розуму, який, як зауважує автор, і був в більшості своїй божественний.