КОНЦЕПТ ЛЮБОВІ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ

Анотація

У статті розглядається творчість Сапфо, видатної давньогрецької поетеси. Основний фокус робиться на розгляді її поезії крізь призму філософського концепту любові. Автори підкреслюють, що при неодноразовому читанні оригіналів віршів цієї поетеси виникає враження, що гомоеротика, бісексуальність - це природне відношення дорослої жіночої особи до світу людей, яке й уособлювала собою Сапфо. Концепт любові дуже яскраво виражає себе у її рефлексії, а саме роздумах наодинці, у яких відображається не тільки високий рівень самосвідомості й абстрактного мислення, а й надзвичайне багатство внутрішнього світу - вміння насолоджуватися як чуттєвою стороною буття, так і менш речовими його аспектами: красою природи та людини, етичними і духовними якостями останньої, піднесеним і навіть тим, що з часом стане оцінюватися як щось низьке, але при цьому вона володіє безпосереднім впливом на сприйняття людини, силою і міццю, властивими, як вважалося тоді, в Античності, тільки героям і божественним істотам. У роботі відзначається й те, що у зв’язку з бажанням перекладачів Сапфо залишитися в культурних нормах більш пізнього часу, у її віршах при інтерпретації достукаються певні неточності. Так, переклади її відомого «Гімну до Афродіти», головний мотив якого це інтимна близькість божественних істот та звичайних людей характеризуються стриманістю та асексуальністю, у той час як оригінал твору «дихає швидше відвертим еротизмом і неприкритою пристрасністю жінки». Наостанок, у статті автори аналізують вищезгаданий гімн та доходять до висновку, що у ньому Сапфо виражає свої страждання через нерозділене кохання. Її фрустрація здається величезною, а втрату неможливо нічим заповнити, оскільки через усю її поезію червоною ниткою проходить думка про те, що людина як така включена в порядок світобудови, перш за все, як homoamans -людина любляча.

Ключові слова: Сапфо; любов; лірика; вірші;  гомоеротика; бісексуальність; жінка; гімн; Афродіта; Мякін; homoamans