РЕЛІГІЙНИЙ ДОСВІД ОСОБИСТОСТІ У ПРАГМАТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ В. ДЖЕЙМСА

Анотація

У статті досліджується проблема релігійності особистості, яка займає важливе місце у філософській системі В. Джеймса. Він розвиває теорію Пірса, згідно з якою людська поведінка визначається сукупністю думок або вірувань, які вона як особистість набуває в процесі життєдіяльності. Джеймс вважав, що в ході взаємодії інстинктів, звичаїв і особистого вибору формується індивід. Підсумовуючи багатоманітність релігійного досвіду, В. Джеймс вирішив, що релігія забезпечує певну користь для морального духу людини, отже навіть наукова критика і скептицизм не мають наснаги знищити позицію релігії у культурі. Таким чином, можна вважати, що під релігією Джеймс признає сукупність почуттів і дій окремої особистості. З цього виходить, що релігійне життя людини можна визначити як віру в існування невидимого порядку речей і в те, що наше людське благо полягає в гармонійному пристосуванні до нього людського єства. Саме цю віру і внутрішнє життя в гармонії можна назвати релігійним станом душі. Термін «прагматизм» здобув новий сенс для деяких старих видів мислення, адже Джеймс вважав цей метод шляхом залагодження наукових і філософських суперечок, котрі без даного методу могли би ніколи не скінчитися. Слів зауважити, що прагматизм як напрямок філософської думки не відрізняється надто суворою концептуальною або теоретичною єдністю, але слід додати, що історія філософії, в тому числі і історія прагматизму, налічує безліч прикладів зіткнення темпераментів та людських характерів, що в подальшому впливало на хід людських думок і розвиток дій. Але незважаючи на конфлікт характерів і інтересів, Джеймс все ж таки вважав прагматизм «шляхом примирення у філософії», «методом залагодження суперечок», «ключем до зближення філософії та метафізики», а прагматиста – людиною досвіду і практики, діячем, а не споглядачем, і на відміну від емпірика не тяжіючою до матеріалізму.