НЕОМІФ ЯК ДЕКОНСТРУКЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ ФОРМИ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Анотація

Мета статті - дослідити на матеріалі української художньої культури неоміфологічні контексти сучасної культури з ціллю виявлення конструктивних елементів подолання кризового стану сучасної людини та її духовного континуумую.
Методологія статті полягає у відкритті для сучасної української людини, яка переживає «екзистенціальний вакуум» у пошуках своєї духовності, шлях повернення до себе через міф, ґрунтується на методологічних основах емпіричної етики, які передбачають використання результатів емпіричних досліджень при розробці концепцій філософського, етичного напрямку, виявленні специфіки, особливостей, тенденцій впливу міфологічного виміру на протікання, конструювання соціокультурних процесів та при прийнятті моральних рішень.
Новизна. В статі піддаються детальному послідовному дослідженню категорії неоміфу та міфотворчості як феномени, ініційовані розвитком культурних процесів, які впливають на різні типи соціокультурних взаємодій, на особливості моделювання художніх дискурсів сучасності. Визначено, що неоміф на сьогоднішній день є, за суттю, духовною формою самовизначення людини в природі, суспільстві, культурі та мистецтві, однією з найбільш вдалих форм реалізації важливих функцій культури – трансляції людського досвіду, адаптації людини в ситуації постмодерністських викликів, соціалізації людини, що пережила екзистенціальне відчуження. Неоміфологізм в українській мистецькій культурі може носити формальні ознаки, а може бути змістовним аспектом, який виражається в інших формах та кодифікаціях. Новизна дослідження полягає у дослідженні динаміки сучасної міфотворчості в її нерозривних взаємозв’язках з динамікою розвитку сучасних мистецьких інсталяцій, культурних процесів.
Висновки. Сучасний український живопис, фотографія, хеппенінг, перфоманс та рольова гра розвиваються за логікою від деконструкції, фрагментаризації до реконструкції концепту з багатьма варіаціями. Більш того, неоміфологізм виступає невід’ємною складовою процесу творення, неодмінним атрибутом культуротворчої динаміки людини, знаходячи свою репрезентацію у формальних ознаках, коли відбувається безпосереднє звернення до міфу, безпосереднє наслідування обряду, ритуалу, ініціації тощо, на глибинному, змістовному рівні або в особливостях моделювання просторово-часових категорій художнього дискурсу (надзвичайність звичайного, звичайного, циклічний, міфологічний час).
Ключові слова: неоміфологізм, міф, акціонізм, хеппенінг, перфоманс, деконструкція, реконструкція, Постмодерн.